З яких постулатів ми виходимо, коли допомагаємо переселенцям? Виходимо з їхніх запитів, чи з висновків аналітиків, чи з норм гуманітарного права? Чи з власного бачення про те, що ми самі вважаємо за потрібне? Чи просто робимо те, що спускають нам «згори», не замислюючись глибоко, чи дійсно потрібно те, що ми робимо, і так, як ми це робимо?
Якщо на початку повномасштабного вторгнення росії ми дійсно допомагали переселенцям, хто чим може і в чому може, то за дев’ять місяців роботи чи не маємо ми перейти до максимально об’єктивно обґрунтованого підходу до допомоги ВПО?
Можливо, це мій суб’єктивний погляд. Але часом допомога ВПО мені починає нагадувати допомогу дітям в інтернатах. Коли, якими б не були об’єктивні потреби інтернатівських дітей, їм ешелонами везуть солодощі і іграшки. Бо це простіше, ніж глибоко розбиратися в їхніх складних проблемах і потребах, і розгрібати цю величезну купу труднощів.
Щоб бути максимально об’єктивними у наданні допомоги жінкам-переселенкам, щонайменше раз на місяць ми намагаємось проводити фокус-групи з нашими бенефіціарками. Минулого тижня провели цілих п’ять фокус-груп, загальна кількість учасниць яких склала майже сімдесят осіб.
Серед недоліків існуючої системи підтримки, про які говорили жінки-переселенки, були і очікувані, і зовсім несподівані.
Так, одразу кілька жінок з маленькими дітьми скаржилися на те, що фізично їм дуже складно заповнювати онлайн-форми на отримання допомоги з обмеженим часом на заповнення заявки. «Як я можу встигнути заповнити заявку, коли вона постійно крутиться у мене на руках?», розказувала молода жінка, намагаючись втримати свою непосидючу доньку. «Відправила з помилками, не знаю, чи отримаю тепер», зізналася вона.
Виникають запитання і щодо вже отриманої допомоги. «Ми отримали плед, який завтовшки з мізинець. Коли в квартирі холодно, то він взагалі не допомагає. Звичайно, дякуємо і за те, що дали, але все ж…», з ніяковістю ділилася ще одна з жінок. Та дійсно, якщо вже ставити за мету допомогти жінці і її дітям зігрітися у холодну зиму, то плед має бути не тільки для краси.
Багато говорили і про потреби жінок-переселенок, які наразі не є закритими. Зокрема, як я вже про це писав, це потреба у працевлаштуванні, і бажано в колективі. Робота потрібна жінкам і для того, щоб мати можливість задовольняти матеріальні потреби свої і своїх сімей. І для того, щоб вибиратися із постійного стану фрустрації та депресії, які продовжують тиснути на жінок-переселенок через пережиті трагедії, і консервуються постійним перебуванням фактично на самоті з собою і своїми думками.
Звичайно, це лише маленька частина тих проблем і потреб, про які говорили під час цих фокус-груп. Постараємось ці дані узагальнити, систематизувати і поділитися зі спільнотою. І звичайно, обов’язково будемо враховувати у нашій подальшій роботі.
Микола Колодяжний, директор благодійного фонду «Імпульс.ЮА»
Проєкт «Надання комплексної соціально-психологічної, правової та гуманітарної підтримки жінкам-переселенкам з дітьми, які перебувають у місті Запоріжжя» здійснюється за підтримки Програми малих грантів Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the Alumni small grants program of the U.S. Embassy to Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government
Партнером проєкту є Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека