Діти вчора ввечері успішно повернулися додому. Виморені, невиспані і безмежно щасливі. Вражень за три неповних дні — як за рік звичайного життя.
За їхніми зізнаннями (а вони достатньо самокритичні), серед п’ятнадцяти груп з усієї України, запорізька група була одна з найбільш яскравих, активних і товариських. І це діти, частина з яких півроку тому боялася виступити перед власним класом.
Але найбільш порадували наступним. Під час презентацій інші групи відправляли по два-три представники. Мої ж вийшли усі, розподіливши хоча б по декілька слів між кожним. І це просто суперово. Бо відчуття дружби і команди — одне з найважливіших, що знадобиться їм у житті.
P.S.
Від абсолютно сторонньої людини почув таке зізнання:
«Їхала кілька днів тому в Інтерсіті. В одному зі мною вагоні була група молодих хлопців і дівчат. Що приємно вразило — вони не сиділи, втупившись у девайси, а спілкувалися і грали між собою. Не втрималася і підключилася до них. Чудово було з ними познайомитися!»
Чи варто уточнювати, але йшлося саме про нашу групу!